Сценарій до Дня визволення України від німецько-фашистських загарбників

Сценарій

творчого звіту колективів художньої самодіяльності Ковельської В.К. присвячений визволення України від німецько – фашистських загарбників.

Зал клубу В.К. прикрашений атрибутами Великої Вітчизняної війни. Звучить музика, пісні періоду війни. На заднику сцени журавлиний ключ, військова каска, обрамлена червоними гвоздиками, ліворуч – дзот, прикритий маскувальною сіткою ! В залі гасне світло…

     На сцену виходять ведучі.

    1-й юнак       Мого життя не обпекло вогнем,

В зіницях не застигли димні ранки,

Не пив моєї крові чорнозем

І холод не діймав в сирих землянках.

2-й юнак    Не пам’ятаю повоєнних літ,

Бо не було мене тоді на світі…

Десь там, під Магдебургом, впав мій дід,

Щоб тут, на Україні, зріло жито.

3-й юнак     Не пам’ятаю лиховісних літ,

Бо не було мене тоді на світі,

В землі чужинській спочиває дід,

Продовжуючись в колосі та дітях.

1-й юнак           Минають роки, відлітають у вічність. Виповнилось вже 60          років з часу визволення нашої країни від німецько – фашистських загарбників.

2-й юнак     Цілих 60 років відшуміло з тої пори, коли на нашій землі замовкли останні постріли, вибухи бомб та снарядів.

3-й юнак   І настала тиша, прийшов довгожданий мир, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові і сліз.

1-й юнак   Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс на олтар свободи найдорожче – життя. Кожен з нас повинен засвоїти і поділяти думку, втілену в словах: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!

(Звучать удари метронома, на фоні виконується вірш «Хвилина мовчання»)

А. Попов

І знов біля братської тихо стою,

І спогад тихо приходить, мов тихе зітхання.

Пливе, наче вічність, здобута в бою,

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива,

Пронизує пам’ять скорбота прощання

І сумно згасає, і тяжко сплива

Хвилина мовчання.

І подвиги мужні, і дружнє плече…

І роки надій, сподівання…

І серце сльозою нараз опече

Хвилина мовчання.

Вертають побратими, відважні бійці…

І знов закипає та битва остання…

Вона, як сивини, вона, як рубці,

Хвилина мовчання.

2-й юнак Наступає хвилина мовчання, хвилина пам’яті і вгамування тих, хто поліг в боротьбі за сьогоднішній день.

(Хвилина мовчання)

    На авансцену виходить солдат у плащнакидці з автоматом. Чується відгомін бою, вибухи бомб.

Солдат: 60 років тому в цей день ми загинули ось у цій землянці. Ми загинули, не встигши прокинутись, загинули, не встигнувши пізнати завтра. Як ми вам заздримо. Вам, що живете завтра! Вам, живим! Не знаю, чи зрозумієте ви нас? Можливо, ми сьогодні з позиції ваших 18-20- ти років здаємося старомодними, але це ми відстояли землею і не дали небу впасти нижче. Ми пішли з життя зі свідомістю виконаного обов’язку. Ми зробили мало, але ми мало прожили на землі. Ми не встигли більше.

І якби у нас було не одне життя, а десять, ми б усі їх віддали так, як віддали це, єдине, не шкодуючи.

    Хлопці й дівчата з прийдешнього. Ми не знаємо ще міри вашої людської краси. Напевно, ви будете освіченішими, вродливішими, сміливішими, ніж наше покоління, але це наше покоління зуміло зберегти, пронести в собі через вогонь цей чистий променистий світ, нескінченну віру в майбутнє, в молодість, в надію… І ми заповідаємо вам зробити все, чого не встигли зробити ми. Заповідаємо нашу нерозтрачену любов і нерозтрачену ненависть. Бережіть цей чистий, променистий світ, щоб ніколи більше не повторилось 22 червня 1941 року.

(До бійця підходить ще два бійця)

Звучить пісня «Священна війна» А. Александрова.

1-й боєць на фоні пісні декламує.

Війни гроза…

На фронт вирушав без страху

Матуся в гірких сльозах

Стояла бліда край шляху.

Мати. Відведи, Господи, руку смерті від моїх синів-воїнів. Стою на зорях

вечірніх і вранішніх, заклинаю дороги… Стою над безоднею скорботи аби не взяв їх ні меч, ні вогонь, ні вода. Сини мої, обороно моя.

2-й боєць  Ми не знали, що вготує доля

На тяжких дорогах фронтових:

Певне, хтось поляже серед поля,

Ну, а хтось зостанеться в живих

3-й боєць Ми ніде під кулями не гнулись,

Під вогнем прямим і навісним.

Хай простять, що ми не повернулись,

Хай пробачать, як живі живим…

1-й боєць Там, де зорі  тихі краснотали,

Заспівайте у святковий час,

Не для того, щоб пошанували,

А для того, щоб згадали нас.

Викон. пісні

Вірш

«Останній бій»

2-й боєць Рубцями у пам’ять карбується слід,

Як небо війни грозовіло,

Як рушив боєць у суворий похід

Боротись за праведне діло.      

3-й боєць  Він страху не знав,

Йшов крізь вогненний шквал,

В нім ненависть гнівно кипіла…

Над прахом загиблих він каску знімав

І помстою очі горіли.

Вірш  А. Нагоди «Журавлі»

 «Солд. Пісня»

1-й боєць Ще без їжі можна жити

День чи й більше, то дарма,

А без примовки куди ти?!

Хвильки часом не прожити

Тут без жарту, зокрема

2-й боєць Не прожити, як без махорки

Між бомбьожками двома,

Без прислів’я, без примовки,

Що веселий сміх здійма.

Танець

Тьоркін

Пісня

1-й боєць  Сповнені до ворога зневаги,

Ми стояли в битві до кінця,

Віддавали смерті перевагу

Над безчестям воїна-бійця.

2-й боєць  Нас атака вночі чекала,

І, залігши в густу траву,

Чом – не знаю – ми заспівали

Пісню давню, не бойову…

Вок. група 1 «Та орав мужик»

2 Гумореска

«Журавлі»

CODA І від.

(На сцену виходять 3 бійці екіпіровані у військову форму, звучить пісня «Степом, степом» - А. Пешкевича. На фоні пісні.)

 1-й боєць  Якби випало знов,

Я пройшов би круті кілометри,

Моя вірна любов

Подолала б і гори, і нетрі,-

Щоб жила ти в добрі,

Щоб сіяла, мов сонце, над нами,

На Дністрі, на Дніпрі.

2-й боєць  Щоб ти вічно жила

Волелюбна – надхмарна й долинна,

Щоб у щасті цвіла

Рідна земле! – Моя Україно!...

3-й боєць  На наших могилах ночують тумани,

Крізь нашого серця незгойнії рани

Зелене, мирне жито зроста –

Коротких життів споконвічна мета.

1-й боєць  Встаньте, всі юнаки!

Всі дівчата в полях, на заводах!

Пронесіть крізь віки

Наш порив, відвагу і подих!

2-й боєць  Хай солдат, офіцер, партизан –

 Всі, що землю оцю врятували,

З нами будуть у віках

І зійдуть на безсмертя п’єдестали!...

3-й боєць Іменем смертю смерть здолавши – заклинаю:

Пам’ятайте!

Не забувайте!

Кров’ю здобувши, наше все, рідне

В щасті людей сьогодні квітне.

(оголошується закінчення І відділення)

ІІ відділення концерту.

(На сцену виходять ведучі концерту)

1-й вед. Наш рідний край в огні не спопелів,

Лихій орді спинили ми дорогу.

Тривожними очима матерів,

Проймає землю наша Перемога.

2-й вед.   Ні, не забути днів огненних,

Що злиті в Перемоги День.

Висот немає безіменних,

Нема солдатів без імен.

1-й вед. Зробімо землю всесвітнім садом,

Вдягнімо небо в зелені крони.

Будися, тишо, та не снарядом,

А повним яблуком червоним.

2-й вед. Хай замість грому страшної зброї

До пісні пісня блакитно лино.

Не вбити сонця весни людської –

Воно для всіх, для всіх єдине.

1-й вед.  Хай лине пісня понад краєм,

Хай мовби птах у вирій лине,

А ми під пісню цю згадаєм

Усіх полеглих за Вкраїну.

(Далі концерт подовжується згідно програми, з оголошенням номерів)

Закінчення концерту

На авансцені ведучі

1-й вед.  Весна вирує, сипле цвіт

І наше свято сонячне і гарне,

Хай щастя в день цей ступить на поріг

І буде чистим і безхмарним.

2-й вед. Квітуй життя на радість знов і знов,

На пісню, на любов, на втіху дітьми,

Хай добрими новинами у вікно

Чарують співом солов’ї привітні.

1-й вед.  На цьому творчий звіт колективів художньої самодіяльності Ковельської В.К. закінчено. Дякуємо вам за увагу.

М. Ковель – 2004р.                                                      В.М. Кавюк

Додаток 

А. Негода

Журавлі

Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів…

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть,

І доки є пам’ять в людей, і живуть матері,

Доти й сини, що спіткнулись об кулі живуть.

Вони не повернулись з війни,

Мені привиділось,

Немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів.

Стоять, замислившись, тополі,

Бійців нагадують мені –

Отих, полеглих в травах, в полі,

В кривавих січах на війні.

Не тільки зграйно журавлями

В небесній синяві летять –

Вони в гаях, поміж полями,

В степах тополями стоять.

Торкнутись силяться зеніту,

Немов з легенди, мов живі,

Вони, здається, всього світу,

Усього людства вартові.

Їх прийняла війна, лишивши списки,

Загиблих в праведнім бою,

Застиглі в тузі обеліски,

В гранітнім пам’ятнім строю.

Їх імена на мармурі куто,

На граніті і на металі,

Щоб кожен їх знав:

«Ніхто не забутий, ніщо не забуте!»

І безвісти ніхто не пропав.