Виховний захід Афганістан (сценарій)

В.М. Кавюк

Як довго ця війна тривала!

Сценарій літературно – тематичного заходу, приуроченого до 25-ї річниці завершення радянсько – афганської війни

м.Ковель

2014р.

Як довго ця віна тривала!

Сценарій літературно-тематичного заходу, приуроченого до 25-ї річниці завершення радянсько-афганської війни.

( у тексті сценарію використані поетичні твори волинського письменника, ученика бойових дій в Афганістані Василя Сланчука).

Мета: ознайомити вихованців школи з подіями афганської війни, з її наслідками для українського народу, розкрити участь волинян у війні та виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів.

Хід заходу

(Актова зала школи прикрашена військовою атрибутикою, плаката- ми, звучать пісні про афганську війну, на заднику сцени розміщений плакат із надписом:

«Як довго ця війна тривала!

Ні, не забути нам її.»

                                                                       В.Слапчук

                                   У залі – вихованці, вчителі школи, представники адмініст- рації ВК, ветерани-афганці,запрошені).

Учитель: Вже більше як 25 років минуло з часу війни в Афганістані 1979-1989 років. Здавалося б рани загоїлись, у пам’яті все рідше з’являються страшні спогади… Але для тих, хто там був, воював, бачив смерть товаришів – ця війна не зникла без сліду. Вона ще досі приходить до воїнів – «афганців», то  страшним сном, то поглядами з фото загиблих побратимів, то тисячами імен на могильних плитах…

Читець:                    Як довго ця війна тривала!

                                   Ні, не забути нам її.

                                    І постріл в спину з-за дувала,

                                    І в горах спекотних боїв.

                                    І на граніті сірим дати,

                                    Над трунами слова промов…

                                    Ми довго будем пам’ятати

                                    І вам забути не дамо.

Учитель: Чомусь завжди в історії людства саме молодь кладе на вівтар свої долі, задля інтересів «верхівки», яка творить серйозні справи, вирішує глобальні проблеми великої політики за рахунок чужих життів.

Читець:                    Вчасно звестись, вчасно впасти

                                    Серце б’ється часто-часто

                                    Хто кого? Хто стрілить влучно.

                                    Серце б’ється гучно-гучно,

                                    І на звук той – постріл знову,

                                    Кулемет вступив в розмову.

                                    Серце мліє, серцю страшно,

                                    Бо живе ще днем вчорашнім,

                                    Ще не звикло бідне серце

                                    Дихать порохом і перцем.

                                    Перекреслено всі мірки,

                                    Серцю боляче і гірко.

                                    Постаріло серце в грудях,

                                    А йому – двадцятий грудень.

Учитель: Довгий час суспільство погано собі уявляло, що ж насправді відбувалось в Афганістані, бо отримувало лише мізерну частку інформації та суперечні відомості з друкованих видають та телебачення. Також ходила маса чуток. Тому далеко не всі могли правильно зрозуміти тодішню ситуацію, навіть ті радянські солдати, які виконували інтернаціональний обов’язок.

Про причини і початок війни в Афганістані розповість учитель історії _______________ (під час виступу вчителя на екран проектуються кадри документального фільму про афганську війну)

Війна в Афганістані — повномасштабний збройний конфлікт-агресія Радянського Союзу, проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з моджахедами, у якому брали участь урядові війська Афганістану і Радянсько-

го Союзу проти повстанських груп моджахедів. Розпочалась у груднії979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна і його оточення та введенням у країну «обмеженого контингенту» Радянської армії. Війна за офіційними радянськими даними тривала до виводу основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року. Унаслідок цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і СРСР) близько 1,5 млн або 10% з числа тодішнього насе-

лення країни. Радянські втрати, за офіційними даними СРСР, становили близько 15 тисяч військовослужбовців.

Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумов-

лено насамперед географічним положенням країни, рельєфом місцевості (80% території — гори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідомості афганських племен. Афганці здавна сповідують ісламханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус. Значна роль військових в Афганіс-

тані була звичною для азіатської країни.

У вересні 1979 року до влади в результаті палацового заколоту прий-

шов жорстокий тиран Хафізулла Амін, репресивна політика котрого не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула грома-

дянська війна, яка загрожувала самому існуванню комуністичного уряду, — і вторгнення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. Через те, що в Кремлі Брежнєв фактично вже не міг керувати державою, ідея військового розв'язку проблеми перепала шефу КДБ Юрію Андропову. Шеф КДБ, у руках якого зосередилася виконавча влада, саме тоді ж скористався нагодою очистити «Авгієві стайні» соціалістичного табору від найодіозніших фігур, що компрометували комуністичну ідею.

Коли в січні 1979 року в'єтнамські війська блискавичним ударом захо-

пили Комуністичну Кампучію і прогнали до джунглів кривавих диктаторів Пол Пота та Єнг Сарі — це знаменувало генеральну репетицію перед майбутнім захопленням Афганістану. У Політбюро ЦК КПРС утворено так звану «афган-ську трійку», до складу якої увійшли Андропов, Громико й Установ. «Трійка», в умовах надсекретності, наказала міністрові оборони Установу, начальникові Генерального штабу Огаркову, командувачу військами Варшавського догово-

ру Куликову, начальнику відділу кадрів Шкадову, начальникові політ управ-

ління армії Спішеву, начальникуГ оловного управління оперативних операцій Варенникову та першому заступникові начальника Генштабу Ахромеєву— підготувати план військової операції. Маршали розробили операцію «Ш», яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.

10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Установ дав усне розпоряд-

ження Генштабу розпочати готуватися до десантування елітної 103-ї Вітеб-

ської дивізії, п'яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, в ТуркВО і Середньоазіатському округах мобі-

лізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська й техніка підтягнулися до кордону. Рішення ввести радянські війська в Афганістан ухвалили на підмос-

ковній дачі Брежнєва Суслов, Андропов, Устинов, Громико. Фатальне рішення було ухвалено неповним складом Політбюро. На той час Брежнєву минуло 73 роки, Суслову – 77, Андропову – 65, Устинову – 71, Громикові – 70.

Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ, опинилося безносе-

редньо втягнутим у громадянську війну, що розгорялися в Афганістані, і стало її активним учасником та головним збудником. У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») – з іншого. Боротьба вела-

ся за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряд оєвропейсь-

ких країн – членів НАТО , а також пакистанські спецслужби. 25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямках: Кушка-Шинданд-Кандагар, Термез-Кундуз-Кабул, Хорог-Файзабад. Десант висаджу-

вався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар. До складу радянського кон-

тингенту входили: управління 40-ї армії з частинами забезпечення і обслуго-

вування, чотири дивізії, п’ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи. Афганська війна йшла з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів.

Читець:                   Дикі гори, мертва тиша,

                                    Вся природа жаром дише.

                                    Ниють м’язи, літ – струмками…

                                    Тут стріляє кожен камінь.

                                    Вибух тиші – перший постріл.

                                    Світ і час такий, що, звісно,

                                    Жити людям дуже тісно.

                                    Хто за місяць, хто за зірку…

                                   Куля в тілі вирве дірку.

                                    Дірка в серці – в грудях тиша…

                                    Матері листа напишуть.

                                    В дикі ігри легко грати.

                                    Страх короткий. Втрати, втрати…

                                    Кулемет тремтить всім тілом –

                                    Руки стерпли, заніміли.

                                    Хто ж убивця? Де тут винні?

                                    Звір прокинувся в людині.

                                    Чорні гори, свято смерті,

                                    Люди дикі, люди мертвві.

                                    Бій у розпалі. І рота

                                    Піднялась грудьми на дота

                                    Вбитих четверо, а п’ята

                                    Стогне істина розп’ята.

                                    Хто це чує?! Хто це бачить?!

                                    В зуби все чортам собачим!...

                                    Хто за місяць, хто за зорі…

                                    Бій триває. Бідні гори…

Учитель: Усього за період з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 р. на території Демократичної Республіки Афганістан пройшло військову службу 620 тисяч військовослужбовців, з них у з’єднаннях і частинах Червоної Армії – 525,2 тисяч осіб (у тому числі 62,9 тисяч офіцерів), у прикордонних та інших підрозділах КДБ СРСР – 90 тисяч осіб, в окремих формуваннях внутрішніх військ і міліції МВС СРСР – 5 тисяч осіб. Крім того, на посадах цивільного персоналу в радянських військах за цей період перебувала 21 тисяча осіб. Щорічна середньостатистична чисельність військ Радянської Армії становила 80-104 тисяч військовослужбовців і 5-7 тисяч цивільного персоналу.

                Загальні людські втрати (убиті, померлі від ран і хвороб, ті що загину-

ли в результаті катастроф, подій і нещасних випадків) Радянських збройних сил (разом із прикордонними й внутрішніми військами) склали 15051 чоло-

вік. При цьому органи управління, з’єднання й частини Радянської Армії втра-

тили 14427, підрозділи КДБ-576, формування МВС-28, інші міністерства й відомства (Держкіно, Держтелерадіо, Міністерство будівництва та інші) – 20 чоловік. За весь період війни в Афганістані пропали безвісті або опинилися у полоні 417 військовослужбовців, з яких згодом були звільнені й повернулися на Батьківщину 130 чоловік. За станом на 1 січня 1999 року не повернулися з полону або ж залишилися не розшуканими 287 чоловік.

                 Радянський Союз став на захист однієї із сторін у громадянській війні і це відразу поставило його в тяжку ситуацію. Хоча історичний досвід показує, що завжди при іноземному втручанні в міжусобну війну всередині країни – винною залишиться сторона, яка втрутилась. Тому багатьма афганцями вве-

дення радянських військ в Афганістан було розцінене як інтервенція.               Афганістан – країна з чужою для нас   вірою, культурою, світосприй-

няттям Кадрові військові – офіцери, прапорщики, звичайні солдати гідно виконувати свій інтернаціональний обов’язок аби захистити сумнівні ідеоло-

гічні цінності першої в світі держави робітників і селян. Хтось залишив сім’ю, родину, батьків, власних дітей, хтось студентську аудиторію, фабричний цех, колгоспний лан. Багато з цих молодих людей вже ніколи не побачили рідних та друзів, повернувшись «чорними тюльпанами» в рідну землю.

Читець:                    Якщо в пісках Афганістану

                                    Впаду на землю і не встану,

                                    Тоді душа моя полине

                                    В зарослі просіки Волині.

                                    Бо і кущі там – райські кущі,

                                    Вода свята і хліб насущний…

                                    Знайде лиш там притулок вічний

                                    Моя душа двадцятирічна.

                                    А що душа? Душа хотіла

                                    Туди вернутись разом з тілом.

Учитель: Волинський край теж не обійшла афганська трагедія. Через «обмежений контингент» радянських військ в Афганістані пройшли 2300 волинян: 70 із них – загинули, 3 – зникли безвісти, ще 110 – повернулися додому інвалідами.

                В області діє Волинська обласна організація Української Спілки вете-

ранів Афганістану, яку очолює Григорій Павлович. Членами цієї спілки було відкрито кімнату-музей, відзнято документальний цикл фільмів «Афганістан. Волинський рахунок», який неодноразово отримував дипломи міжнародних фестивалів. В 1998 році робочою групою по підготовці та виданню книги Пам’яті Волинської області та Волинською обласною організацією Української Спілки ветеранів Афганістану було видано книги «Забути не дано».

                Також з метою вшанування пам’яті загиблих в Афгані волинян у кожному районі нашої області, де є загиблі «афганці», встановлено на їх честь пам’ятні знаки, а в обласному центрі, міста Ковелі, Горохові, Любомлі, Рожи- щах, Маневичах, Володимирі-Волинському – цілі меморіальні комплекси та стели. А саме: кімната пам’яті Волинської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, кімната пам’яті у Старій Вежві, кімната-музей у приміщенні Володимир-Волинської Спілки ветеранів Афганістану пам’яті воїнів, котрі загинули в Афганістані, пам’ятник у м. Володимирі-Волинському, воїнам, які загинули в Афганістані, пам’ятний знак у місті Ковелі воїнам, загиблим в Афганістані та кімнати пам’яті, які створені по школах Волині, де навчались загиблі воїни-інтернаціоналісти.

                В місті Луцьку на меморіалі Слави є місце, де щороку з часу виведен-

ня радянських військ з Афганістану збираються ветерани-«афганці», аби пок-

ласти квіти та згадати усіх, хто не повернувся з цієї страшної чужої війни. В травні 1989 року 70 імен загиблих, які виконували інтернаціональний обов’я-

зок були викарбовані на меморальній стелі. А з весни 2002 року на меморіалі Слави у Луцьку стоїть пам’ятник волинським «афганцям» - «Скорботна мати» (робота Заслуженого архітектора України Андроша Бідзілі), яка  стала симво-

лом тієї трагедії, оскільки тисячі матерів не діждалися живих синів. Тепер це місце частих зустрічей ветеранів-інтернаціоналістів з бойовими товаришами. Завжди подібні зібрання супроводжуються спілкуванням ветеранів-інтерна-

ціоналістів з учнями, студентами, журналістами та громадськістю краю.

                У 2008р. Спілка ветеранів за сприяння представників обласної та місь-

кої влади, приватних підприємців, комітетів та організацій Волині видає книгу «Афганістан.Волинський рахунок». В данному виданні зібрані фотоматеріали з родинних архівів, біографії, спогади, вірші, присвячені загиблим в Афганіс-

тані волинянам. Подібні видання допомагають нащадкам дізнатися про долю волинських воїнів-інтернаціоналістів, які не повернулися з Афганської війни, проте  лишили світлу пам'ять про своє життя, свої вчинки, подвиги.

                У місті Луцьку також діє Луцька міська Асоціація інвалідів війни Афга-

Ністану, головою якої є Анатолій Сєрков. Саме він є організатором багатьох заходів по вшануванню пам’яті «афганців», зустрічей; сприяє проведенню виставок у Волинському краєзнавчому музеї та інших установах області. У Лу-

цьку є вулиця Воїнів-інтернаціоналістів названа на честь волинян, які викону-

вали інтернаціональний обов’язок.

Читець:                    Мабуть, від неба гори сині

                                    Та не зрівняється та синь

                                    Із синню рідної Волині –

                                    Я того краю рідний син.

                                    Моя Волинь, моя далека!

                                    Я написав тобі в листі

                                    (Давно просити вже хотів),

                                    Щоби прислала сині в глеку,

                                    Отої сині – над тобою

                                    І сині з чистих вод твоїх,

                                    Щоб подивитись перед боєм

                                    І синь очей твоїх я міг.

Учитель: Ось так тужили за рідним краєм волинські юнаки, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок. Ми сьогодні розповімо про долю окремих волинських «афганців», які вписали свою звитягу і подвиги у літопис війни в Афганістані чи вже у мирний час знайшли своє місце у житті, чи своє покли-

кання.

Учень:                      Є у афганському літописі сторінка, - це історія яка трапилась з учнем Луцької середньої школи №16 Володимиром Баденчуком. В одній з екзаменаційних робіт з української літератури Володя напише: «Я щасливий, що живу в мирний час, я не знаю жаху і війни, не чув вибухів снарядів, не чув жалісного плачу жінок і дітей. Але знаю про страхіття війни з книг, кінофіль-мів…». І так трагічно склалася доля, що молодий хлопець потрапляє на війну в Афганістан.

Учень:                      Народився Володимир 5 березня 1986 р. в с. Велике Мли-

нівському району Рівненської області. Пізніше його сім’я переїхала до Луцька. Тут Володимир навчався у школі №16, був старостою класу, членом учнівсь-

кого комітету школи, був активною, здібною дитиною, відвідував шаховий клуб «Біла тура» та гурток залізничників при Луцькій дитячій залізниці, був організатором вечорів та різних заходів, виборював призові місця на різно-

манітних змаганнях. Закінчивши середню школу, поступив до ПТУ у місті Ровеньки Ворошиловоградської (тепер Луганської) області. Там і знайшла його повістка з військомату. Призваний в армію 11 квітня 1986 року. В Афгані-

стані – з січня 1987 р. Сержант, заступник командира розвідувального взводу №82869. 20 лютого 1988 року був важко поранений у бою. Помер від ран.

Учень:                      Такої масової похоронної процесії давно не бачив Луцьк. Там була вся школа, його рідня, друзі, ветерани-інтернаціоналісти. Море квітів, сльози та безмежний розпач матері та всіх, хто знав Володимира. Це одна з історій, яких тисячі. Матеріали, шкільні табелі, учнівські роботи, фото були передані до волинського краєзнавчого музею і тепер сучасні учні мо-

жуть дізнатись про долю молодої людини, яка загинула на війні.

Учень:                      Переживши жахіття афганської війни, ветерани афганці знаходять себе в різних професіях, і не завжди пов’язують життя з армією. А є такі, які вирішують присвятити себе служінню Богу і людям – йдуть в церкви, чи то відгороджуються від світу, молячись за всіх загиблих у монастирях. Учень:                         Саме так і вчинив Юрій Іщук з Рожищ. Він молодим 18-річ-

ним юнаком був призваний в армію 1981 року, проходив навчання на тери-

торії Туркменістану в Ашгабаді а пізніше поросився на війну. Його дивізія дислокувалася в Кундзузі, взвод охороняв дорогу і часто попадав під обстріл. Повернувся Юрій в січні 1984, працював у Рожищах. А в 1996р. прийняв постриг і став ієромонахом Савою в 33 роки.

Учень:                      А капітан-артилерист Василь Нетреба, який командував реактивною батареєю БМ-2 в полку знаменитої Залізної дивізії і охороняв дороги з Кабулу на Термез, в 1991 р., відмовившись пов’язати подальше життя з армією, стає священником у Свято-Миколаївській церкві в с. Скобелка на Горохівщині.

Учень:                      Схожою була доля теперішнього настоятеля Свято-Покров-

ської церкви в с.Озеро Ківерцівського району – отця Михайла Журомського. Родом отець Михайло з Рівненської області. Після закінчення Рівненського технічного училища працював на заводі «Серп і молот» в Харкові. Восени 1986-го призваний до лав Радянської Армії. Отримавши права водія та про-

бувши в «учебці» повітряно-десантних військ, потрапляє до міста Фергана. Після закінчення курсу молодого бійця його десантно-штурмовий батальйон готується до бойових дій в Афганістані. В лютому 1987 р. потрапляє в гарячі точки, а саме в Кандагар, згодом служба в розвідці в містечку Лашкаргах. Після демобілізації працює реставратором в храмах Ківерцівського району, а в 1990-му вступає до Одеської духовної семінарії, пізніше переводиться до Волинської, яку закінчує. Одружений, має доньку і сина. З 1999 р. – настоя-

тель Свято-Покровської церкви в с. Озеро Ківерцівського району. Отець Ми-

хайло активний учасник зустрічей ветеранів Афганістану, часто освячує нові пам’ятники, які відкриваються на честь воїнів-інтернаціоналістів. Займався організацією пошуків дзвонів, які в період Другої світової війни жителі с. Озеро заховали на дні озера. Словом, знайшовши своє призначення служи-

теля церкви, не забув за громадську роботу та своїх побратимів.

Учень:                      Є і такі люди, що пройшовши пекло війни в Афганістані, тво-

рять поезію на цю тематику. Бо часто саме слово може цілити ранену душу. Афганські мотиви з’явились і у віршах волинянина Василя Слапчука – поета, письменника, публіциста, лауреата премії імені Тараса Шевченка, премії Агатангела Кримського, Василя Стуса, Заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної Спілки письменників України. У 1991 році виходить його збірка «Як довго ця віна тривала».

Учень:                      У 1980-му Василь Слапчук був призваний до війська. Далі – курс молодого бійця у місті Намангані (Узбекистан), потім – Афган. З грудня 1980-го по червень 1981-го – мотострілкова бригада у місті Джелалабад. Брав участь у боях 4 червня 1981-го року, отримав контузію, тяжке поранення під час бойової операції. Куля пошкодила хребет і Василь втратив змогу ходити. Був нагороджений орденом «Червоної Зірки» та відзнакою Президента – орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Сьогодні рядки з поезій Василя Слапчука лунають на заходах, присвячених пам’яті загиблим воїнам-інтернаціоналіс-

там, на вечорах та зустрічах.

Учень:                      Про силу духу, бажання жити ветеранів-афганців свідчить і те, як вони активно долучаються до організації та проведення спортивних змагань. У Луцьку проводиться Міжнародний турнір пам’яті загиблих воїнів-інтернаціоналістів спільно з Федерацією дзюдо і самбо Волині, президентом якої є Заслужений тренер України, інвалід війни в Афганістані –Анатолій Бон-

дарєв. Чемпіонами цих змагань стали лучани: О.Редько, О.Бубшок, М.Тагіров, О.Коськін, В.Бегеза та інші. Зокрема, Спілка ветеранів війни Афганістану сприяє молоді, яка прагне займатись спортом та вести здоровий активний спосіб життя, організовуючи тренування у спортивному комплексі.

Учень:                      Ветерани-афганці, які пересуваються за допомогою інвалід-

них візків, теж долучаються до проведення спортивних змагань. Це є свідчен-

ням того, що навіть втративши здоров’я, переживши жахіття війни, знаходять сили жити повноцінним, активним життям.

Учень:                      По-різному склалася доля волинян, що виконували свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Хтось став прокурором як Олександр Романік, хтось банкіром, як Василь Гаврилишин, хтось підприємцем як Анатолій Носалюк. А є такі, які присвячують свій час і натхнення роботі з дітьми: Микола Курилюк, наприклад, керує дитячим духовним оркестром, а Ігор Ковальчук займається з дітьми в спортивно-технічному клубі «Волинь-Карт», який і очолює.

Учитель: Сьогодні на нашому заході присутні ветерани афганської війни. (представляє гостей-афганців). Які випробування випали на їхню долю під час війни і як склалося їхнє життя та життєвий шлях у післявоєнні роки нам розкажуть гості.

(учитель надає слово для виступу ветерану – «афганцю»_______________)

Читець:                    Хай вам щастить у світі тому.

                                    А цей оплаче щиро вас,

                                    Допоки мама ще жива.

                                    І хай вас згадують потому.

                                    Скінчила смерть свої жнива

                                    На нашім полі золотому.

                                    Зерно спалила, мов солому.

                                    Їй все одно. Їй все – трава.

                                    Війні кінець. Затихли грози.

                                    Отримав перемогу розум

                                    Хоч не завжди він нас зціляв.

                                    І вам зарадити не може…

                                    Та хай вам Бог тепер поможе,

                                    М’якою буде хай земля

Учитель: (оголошує хвилину мовчання за полеглими воїнами в афганській війні).

Учень: Ми обіцяємо ніколи не забути, якою ціною завойоване мирне життя. Будемо старатися гарно вчитися, щоб бути гідними тих, хто віддав своє життя за наше сьогодення. Обов’язком молодого покоління, сьогодні є збереження пам’яті про воїнів-інтернаціоналістів, щоб жодне ім’я не було забуте.

(вихованці вручають квіти ветеранам, звучить музика).

Учитель: (оголошує про закінчення заходу).