Сценарій літературно-музичного вечора до свята Перемоги

Свято зі сльозами на очах…

Сценарій літературно-музичного вечора до свята Перемоги

Мета: Ознайомити вихованців з героїзмом воїнів у період війни,   виховувати патріотичні почуття і повагу до історичного минулого українського народу, розвивати творчі задатки учнів.

Сцена прикрашена рушниками, квітами . На заднику сцени напис «9 травня День Перемоги» (можна розмістити іншу атрибутику свята). Звучать пісні,  музика часів Великої Вітчизняної війни. Музика стихає. На сцену виходять ведучі, солдат.

Солдат: Роки… Майже сім десятиліть промайнуло відтоді. Та в пам’яті

Поколінь навічно закарбувався 1418 денний подвиг народу у найтяжчій із воїн, які знало людство. Тривалим і тяжким був шлях народів колишнього Рядянського Союзу до Перемоги. Крізь вогонь і смерть, гіркоту поразок і радість перемог, залишаючи тисячі братських могил, йшли воїни-визволителі до травневого ранку сорок п’ятого.

Ведучий: Мого життя не обпекло вогнем,

В зіницях не застигли димні ранки,

Не пив моєї крові чорнозем

Ї холод не діймав в сирих землянках.

Ведучий: Не пам’ятаю повоєнних літ,

Бо не було мене тоді на світі…

Десь там, під Магдебургом, впав мій дід,

Щоб тут, на Україні, зріло жито.

Ведучий: Не пам’ятаю лиховісних літ,

Бо не було мене тоді на світі

В землі чужинській спочиває мій дід,

Продовжуючись в колосі та дітях.

Ведучий: Минають роки, відлітають у вічність. Виповнилося вже 67 років з часу визволення нашої країни від німецько-фашистських загарбників.

 Ведучий: Цілих 67 років відшуміло з тієї пори, коли на нашій землі замовкли останні постріли, вибухи бомб і снарядів.

Ведучий: І настала тиша, прийшов довгожданний мир, вистражданий, оплачений найвищою ціною-життям мільйонів людей, ціною крові і сліз.

Ведучий: Все далі відходять грізні і тяжкі роки Великої Відчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс на олтар свободи найдорожче – життя. Кожен з нас повинен засвоїти і поділяти думку, втілену в словах: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте».

Читець: І знов біля братської тихо стою,

І спогад приходить, мов тихе зітхання.

Пливе, наче вічність, забута в бою,

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива,

Пронизує пам’ять, скорбота прощання

І сумно згасає, і тяжко сплива

Хвилина мовчання.

І подвиги мужні, і дружнє плече…

І роки надій,перемог сподівання…

І серце сльозою нараз опече

Хвилина мовчання.

Ветають побратими, відважні бійці…

І знов закипає та битва остання…

Вона, як сивини, вона, як рубці,

Хвилина мовчання.

Ведучий: Настає хвилина мовчання, хвилина пам’яті і вшанування тих, хто поліг  в боротьбі за сьогоднішній день. (хвилина мовчання.)

(Звучить пташиний спів, шум літнього лісу. На фоні щебету пташок ведучий.)

Ведучий: Рясноцвіттям лук, урожайним хлібним колосом, солов’їним щебетом прийшов червень 1941 року.

Ведучий: А в полі гули жнива,

Збиралися копи в роти,

Натомлений день спливав,

Вертався я з роботи

Ведучий: І на наш старий поріг,

Як перший п’янкий зажинок.

Вечеря…

Вже й батько ліг…

Солодкий його спочинок.

Ведучий: А з неба зірки паром,

Як зерна летять на тік наш:

І місяць, як білий корж

До нас заглядав у вікна.

(Гасне світло. Чується рев моторів, вибухи бомб, снарядів, постріли. Звучить тихо і поступово наростає пісня «Священна війна» О. Александрова)

Ведучий: (На фоні пісні). Земля обертається у міжнародному просторі. Диміла планета від Нордкапу  до Чорного моря, а над її ідеальною сферою сновигали літаки, вивергаючи зі своїх черев тисячі бомб. І весь ефір звучав новою музикою, якої ще не відало життя.

Ведучий: Це не були ні гімни його красі, ні величання його гімнів, ні реквієм героям. В холодне безмежжя неслися свист і виття, і віщання радіошифрів. Почалася війна.

Ведучий: Білорусь зі зброєю зустрічає  віроломних нападників.

Солдат: Я – фортеця,

Я – фортеця,

Я б’юсь. Я не здамся катам.

А смерть – це якась нісенітниця.

Так просто життя не віддам!

Я – Брест!

Ведучий: Україна в огні! Шуліками шугають фашистські бомбардувальники над золотокосими полями. Палають міста, палають села.

Солдат: Війни гроза…

На фронт вирушав без страху

Матуся в гірких сльозах

Стояла бліда край шляху.

Мати. Відведи, Господи, руку смерті від моїх синів-воїнів. Стою на зорях

вечірніх і вранішніх, заклинаю дороги… Стою над безоднею скорботи аби не взяв їх ні меч, ні вогонь, ні вода. Сини мої, обороно моя!

Солдат: Прощай, Україно, прощай…Присягаємося, де б не були, доки ми живі, житимеш і ти! І ніколи не загинеш, дорога наша земле, поки тримає зброю Батьківщина. Ніколи!

Солдат: Україно моя! Чисті хвилі ланів,

Променисті міста, голубінь легкокрила.

Україно! Сьогодні звірів-ворогів

Ти грудьми вогняними зустріла.

Ведучий: Лютували фашисти на українській землі. День і ніч сіяли смерть, руйнували міста і села, грабували народ, вивозили в рабство тисячі людей.

Ведучий: Вирувала народна, священна війна. Народ піднімався на боротьбу з ненависним ворогом. Формувалися загони ополчення, створювалися партизанські загони, почали гуртуватися перші рої, загони української повстанської армії.

    Земля палала під ногами ненависного ворога, де б він не був.

Солдат: В нас клятва єдина і воля єдина,

Єдиний в нас клич і порив:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів.

Солдат: Ми не знали, що вготує доля

На тяжких дорогах фронтових:

Певне, хтось поляже серед поля,

 Ну, а хтось зостанеться в живих.

Солдат: Сповнені до ворога зневаги

Ми стояли в битві до кінця,

Віддавали смерті перевагу

Над безчестям воїна-бійця.

Ведучий: Бої… бої, переправи, свист пуль,

Вибухи снарядів і важка солдатська робота до сьомого поту.

Невеличкий перепочинок і…

(Звучить мелодія пісні «В землянці»)

Ведучий: Солдат дістає зі свого речового мішка аркушик паперу, олівця і пише вісточку рідним.

Солдат: Здрастуй , дорога моя сестра Маруся! Вже стемніло. Пишу тобі цього листа в землянці, без даху – не встигли закінчити. «Накатом» править мені моя палатка. Ось уже кілька днів знаходжусь приблизно на одному й тому місці. Ведемо напружені бої.

     З тої пори, як почалася війна, я став старшим на тридцять шість з половиною місяців, одержав два військових звання і дуже посивів. Почуваю себе зараз цілком добре. Цього бажаю і всім вам.

Пиши. Передавай усім мій бойовий привіт! Цілую!

Твій брат Ксенофонт Дем’яненко

Ведучий: Листи, листи

Реліквії кохання

Трикутники, наспіх писані листи,

Наді твоїх пожовклі паспорти

(В гучномовці здалеку звучить голос жінки. Солдат стоїть на сцені з опущеною головою).

   Здрастуй, мій синочку! Сьогодні одержала від тебе дорогого листа. Ти пишеш, що живий і здоровий, і просиш, щоб я дуже за тебе не хвилювалась. Добре синку… Ти не сердься, що я ось читаю і плачу. Це я так з радощів – я ж мати.

   А вчора, синку, я перебирала твої іграшки і згадала наше колишнє життя. Ти знаєш, у твоїй кімнаті все, як і при тобі. І твої улюблені квіти я міняю щодня. Ти спитаєш, де я їх знаходжу. На полі біля гаю. Так, так там, біля старої груші… Все думаю «Ось повернеться мій хлопчик, і як же він зрадіє…»

Голос диктора: Мати! Син твій загинув героєм. Він більше не прийде до тебе. « Нехай помер він, та краплі крові його гарячі сяйнуть, як іскри, в безмежжі ночі…»

Солдат: Рубцями у пам’ять карбується слід,

Як небо війни грозовіло,

Як рушив боєць у суворий похід

Боротись за праведне діло.

Він страху не знав,

Йшов крізь вогненний шквал,

В нім ненависть гнівно кипіла…

Над прахом загиблих він каску знімав

І помстою очі горіли.

Ведучий: Воля до життя, воля до перемоги творила чудеса. Бійці в запеклих боях, проявляли мужність і героїзм,визволяли міста і села нашої Батьківщини. Виходили партизани з лісів, мільйони чоловіків і молодих хлопців вливались у регулярну армію й громили ненависно ворога.

Ведучий:  Радійте, співайте! Гучна перемога!

Вже ворог тікає – відкрилась дорога!

Відкрилась дорога на захід буять,

Де наші кордони священні стоять.

Солдат: Кордон! Ми знову повернулись сюди, і вартовий став на тому самому місці, де стояв 22 червня 1941 року. Ми не забули нічого, але багато чого навчились. Ми живі, змужнілі, досвідчені.

   А чи живий ти, ворожий авіаторе, із залізним хрестом на грудях, ти, який у ту далеку чорну неділю скинув на цю прикордонну заставу першу бомбу зі свого літака? Чи думав тоді ти, що все так обернеться, що бійці нового, народженого битвами 20-го Українського фронту в своїх зелених безсмертних гімнастерках знову з’являтьса на берегах цієї ріки і перепливуть її? Доля! – сказав би ти. Так!          У справедливих армій доля завжди прекрасна.

Ведучий:  Бійці рушали, неначе навздогін за долею. І тільки на останніх пагорках, за якими надовго чи навік зникли рідні хати, озирались і, тамуючи хвильову тугу неповторним помахом руки, прискорювали крок, щоб визволити від фашистської чуми народи Європи.

Ведучий:  Багатьом із них вже не повернутись до рідної оселі, не бачити ні роду свого, ні неба, ні землі… Пронесуть вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах, по різних країнах…

Ведучий:  Їх велика сила і велич була в тому, що не завойовниками, а друзями приходили вони до народів, визволяючи їх від фашизму.

Ведучий:  І нарешті вона прийшла! Перемога… Вона прийшла весною, в травні

   (Звучить мелодія пісні-маршу «День Перемоги» Д. Тухманова)

Ведучий:  Зупинись, кров! Хай живе перемога і мир!

Ведучий:  (на фоні музики)

Підняв знамена Перемоги час

Над усією кулею земною.

Ввійшов в Берлін наш радянський солдат,

Стоптав павучу свастику ногою.

Ведучий: І в Берлін у святкову дату

Ми воздвигли, щоб стояв в віках,

Пам’ятник радянському солдату

Із дитям, врятованим в руках.

Солдат: Кінчилась світова війна. Стою з автоматом на порозі нової епохи і думаю: яку могутню темну силу ми перемогли. Передо мною проходять війська – товариші мої. Я пропускаю їх, як командуючий, хоч я й не генерал, звичайно, так би мовити, переможець у світовій війні.

Ведучий:  так ось який він, боєць армії-визволительки… він прийшов сюди залізним маршем, високо випростався на своїй уквітчаній машині, і народи Європи можуть нарешті подивитись на нього з близька. Він власними грудьми захистив їх від фашистської навали.

Ведучий:  Надзвичайно важким був шлях до Перемоги. 1418 днів і ночей вирувала пожежа війни. Сотні мільйонів людських життів було принесено в жертву. Пам'ять людська! Ти здатна багато років зберігати подробиці фактів, епізодів… Люди старшого покоління знають, що таке війна. На її полях полягло близько 40 мільйонів наших людей.

Ведучий: Найперше згадаймо на святі гучному

Вічно живих.

Вони не прийшли…

Повернулись додому

Легенди про них.

Ведучий: Вони не повернулися з війни.

Мені привиділось, немов солдати,

Які не повернулися  з боїв,

Не полягли, а залишились жити

Перетворившись в білих журавлів.

Читець: (на фоні пісні на сл. Р. Гамзатова «Журавлі»)

   Журавлі

Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів…

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть,

І доки є пам’ять в людей, і живуть матері,

Доти й сини, що спіткнулись об кулі живуть.

Вони не повернулись з війни,

Мені привиділось,

Немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів.

Стоять, замислившись, тополі,

Бійців нагадують мені –

Отих, полеглих в травах, в полі,

В кривавих січах на війні.

Не тільки зграйно журавлями

В небесній синяві летять –

Вони в гаях, поміж полями,

В степах тополями стоять.

Торкнутись силяться зеніту,

Немов з легенди, мов живі,

Вони, здається, всього світу,

Усього людства вартові.

Їх прийняла війна, лишивши списки,

Загиблих в праведнім бою,

Застиглі в тузі обеліски,

В гранітнім пам’ятнім строю.

Їх імена на мармурі куто,

На граніті і на металі,

Щоб кожен їх знав:

«Ніхто не забутий, ніщо не забуте!»

І безвісти ніхто не пропав.

А. Негода

Ведучий: Оголошує про закінчення заходу.

( Звучить музика і пісні періоду Великої Вітчизняної війни.).