Сценарій "Волинь моя - мій прадавній краю"

Державна пенітенціарна служба України

Ковельська виховна колонія

Загальноосвітня школа ІІ – ІІІ ст.. №14

«Волинь моя, прадавній краю»

Сценарій літературно-історичного вечора про Волинь

                                                                                                Підготував:

                                                                                                Кавюк В.М., учитель

                                                                                             української мови та

                                                                                                літератури, директор

                                                                        школи.

 м.Ковель 2012

«Волинь моя, прадавній краю»

Сценарій літературно-історичного вечора про Волинь

         Мета: ознайомити вихованців школи з Волинським краєм, його історією. Виховувати любов до рідного слова, розвивати творчі здібності учнів, ознайомити із творчістю волинських митців.

         Зал оформлений врочисто: карта Волинської області, стародавні герби Волині.

         Лунають пісні про Волинь у запису. Музика стихає звучать позивні пісні «Волинь моя, краса моя» на музику С. Кривенького. На сцену виходить учитель, який звертається до присутніх із вступним словом, оголошує тему і мету заходу.

Читець: Знову світяться в сонці дерева,

Огортає сади синя плинь.

І встає із ранкового мрева

Синьоока красуня – Волинь.

Край пісень, і казок, і повір’їв,

Край вродливих дочок і синів

І в озер голубому сузір’ї

Відбиває красу ясенів.

А в гаях, а у кожному плесі,

В тих лугах, правічна трава,

Проростають великої Лесі

Повні мудрої сили слова

І звучить, наче Мавчина пісня,

Її голос, високий, як світ,

Де росте її мужня вітчизна

Під натужним перебігом літ,

Знову світяться в сонці дерева,

Огортає сади синя плинь,

І встає із ранкового мрева

Синьоока красуня – Волинь.

                        Довгий О. Волинь

Ведучий: Волинь… Земля, овіяна легендами сивої давнини, звеличена пам’ятками відваги і боротьби наших далеких і водночас близьких предків.

Ведучий: Волинь… Споконвічна части єдиної неньки – України, земля звитязтва могутнього Волинсько-Галицького князівства, козацьких вольностей, непокірних духом борців за свободу і незалежність, за кращу долю.

Ведучий: Волинь… Край дрімучих лісів, мальовничих синьооких озер, тихоплинних і стрімких річок, гаїв і долин – неперевершена в красі природи перлина України.

Читець: Чи чули ви, як день іде Поліссям,

Як губить роси у сипких пісках,

Як голубою промениться вістю

В людських очах?

Над Стоходом, в сосновому чеканні,

Над Світязем, де врунять казки,

Йому дарують подих кроків ранніх

Поліщуки.

Від Ратного в задуму Любешова

Від Цумані до Пінських боліт

Підносить на свої плечах обнови

Чарівний світ.

Хай новий день – поважний будівничий

Нас поверта в минуле повсякчас.

До обелісків у задумі кличе

З дороги нас…

Зупинилось, вшануємо – і знову

В зелену долину життя ідем…

Нехай завжди відлунюється слово

Поліським днем!

                        П. Мах Крайполе

Ведучий: Кожна земля, кожен народ має свою біографіє, свій життєпис. У Волині вона особлива.

Читець: Почалося усе з хвилини,

Що являла на білий світ,

Що сяйнула вогнем калини,

Що сипнула квітами з віт.

Почалося усе із стежини,

Із правічного споришу,

Із терпкої в яру ожини,

Із при бузького комишу.

Почалося усе із хати,

Що, як лебідь, біліє в імлі, Що стоїть, наче батько й мати,

Споконвіку на сій землі.

Почалося усе із пісні,

Що з колиски зачин веде,

Що лаштує рядки провісні

І на ноту серця кладе.

Почалося усе із слова,

Що у спадок лишив дуліб…

             П.Гоць З чого все почалося.

Ведучий:  З прадавніх віків, з незапам’ятних часів жили наші предки дуліби-волиняни на просторих землях Волині.

                   Першу писемну згадку про волинян знаходимо в найдавнішому літописі «Повісті минулих літ», де вказується місце проживання тодішніх волинських племен: «бужани сиділи по Бугу, а потім же волиняни». І далі «Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни».

Ведучий:  Волинь – древня земля, невід’ємна части України. Ряд істориків вважають, що її назва походить від міста «Велиня» про яке згадують давні літописи. Знаходилося місто Волинь більш як за 20 км. на захід  від Володимира-Волинського, поблизу річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю і племені, що його населяло. Згадує народ «велінане» і арабський мандрівник Аль-Масуді, що жив у Х столітті.

Ведучий: На берегах Бугу, Горині, Стиру та їх чисельних заплавах, над озерами, в лісових урочищах, на крутих пагорбах зеленого Волинського краю, зокрема в Надбужжі в східній його частині – Рівенщині, збереглося чимало залишків давньоруських поселень, прадавніх городищ, веж і замків, культових споруд, а також староруських городів. Це стольний Волидимир-Волинський і Луцьк, літописні Пересопниця і Перемиль, прославлений своїм просвітницьким і книгодрукарськими традиціями Острог, старовинні Дермань, Боремель, Олика, Чорторийськ, Бужськ, Турійськ, Шепель, Устилуг,  Камінь, Любомль, Рай.

Читець:  Неначе у славу слов’янську, над Бугом

Повільно пірну в сивину ковили –

І з синього присмерку літнього лугу

Озветься мені древнє місто Волинь.

Журбою ліри, веселим вертепом,

Купальського співу струмком золотим,

Ковальського молота голосом теплим

І дзвоном на сполох – кривавим, густим.

Відплив за водою, мов лодія, город,

Його у легенди віки сповили.

Відхлинули мутною хвилею орди –

До мене озвалася вольна Волинь.

І тільки на межах пшеничного лану

У вражих слідах проростає полин,

І тільки лунає переклик туману:

Данило, Василько, Богдан, Северин,

Ці ймення, повсталі із праху і диму,

Гукають мені Берестечко і Луцьк,

Дуліби, Любомль,  Устилуг, Володимир,

Тривке слово кожне, туге наче лук.

                              В.Гей Волинь

Ведучий: В Іпатіївському літописі 981 роком зазначається, що земля дулібі-волинян входить у Київську Русь. Князь Володимир Великий заклав місто неподалік від давнього городища Велинь і назвав його Володимиром. У «Повісті минулих літ» згадується, що в 988 році князь Володимир Святославович віддав це місто своєму сину Всеволоду в удільне володіння.

Читець: Я – Володимир. Місто – пра-Волині.

Історії прадавня сивина.

У мене крила злету соколині.

Що я старий – хіба у тім вина?

Коли землі цієї стольне місто

Поглинула навала навісна –

Прийшлось мені столицею врочисто

Розквітнути, як сонячна весна.

Мене зродив, як сина, древній Київ,

Великий князь пустив мене у світ.

                        П. Гоць   Голос Володимира

Ведучий: Місто Володимир стає не тільки політичним, а й релігійним центром князівства. Звідси християнство, яке вже тут було в ІХ столітті, поширювалося на землі інших племен.

         Нова релігія була опорою княжої влади, і тому князі все робили для того, щоб християнство закріпилося в кожному куточку їхніх володінь.

         Володимир Великий, названий церквою Святим, збудував у Володимирі кілька церков, серед них церква Пресвятої  Богородиці, Василівську (збереглася до наших днів), а також храм, рештки якого виявлені під фундаментом так званої  «Старої Катедри» на західній околиці міста і утворив у місті єпископат. Пізніше при катедрі Волинського єпископату було засновано училище.

         Про це згадує  літописець Нестор під 1097 роком. Збереглися твори Волинського ігумена Петра Ратенського, в майбутньому митрополита Києво-Московського, а сказання ієрея Василія включені в початковий літопис «Повісті минулих літ». Але найбільшою і найціннішою пам’яткою староукраїнської культури, що виникла на Волині, безперечно є Волинський літопис, укладений у Володимирі наприкінці ХІІІ ст. і включений пізніше в Іпатіївський літописний звід.

Ведучий: У семи кілометрах на схід від Володимира-Волинського знаходиться одне з унікальних й глибоко досліджених науковцями городище села Зимне. Тут в VI – VII ст. було ранньослов’янське городище, яке було укріплене дерев’яними оборонними спорудами. Це поселення зруйнували і спалили кочові племена аварів.

        За часів Київської Русі, а згодом Волинсько-Галицького князівства, Зимне почало розбудовуватись. Досі збереглися муровані оборонні стіни й башти оборонного монастиря. Нині тут діє жіночий монастир. Окрасою комплексу є монументальний Успенський Храм, побудований 1495р. Привертає до себе увагу й архітектура Троїцької церкви, спорудженої 1465 року.

Вірш П. Гоця «Зимно»

Ведучий: Величі і могутності набула Волинь за князя Романа Мстиславовича, полководця, будівничого, дипломата. Він захищав край від нападників з півночі ятвягів і литовців, а з півдня – половців, будував і зміцнював фортеці в Бересті, Кобрині, Любомилі, Ратно, Камені.

В 1199 році Роман Мстиславович приєднав до свого князівства Галичину. Постала могутня Волинсько-Галицька держава, яка була значною політичною та економічною силою.

Ведучий: За князя Данила Галицького, сина Романа, Волинсько-Галицька держава мала великий авторитет у Європі. Князь Данило був визнаний королем й посилював могутність князівства.

Читець: Яким Данило був тоді,

Коли Волинь єднав і Галич?

Достоту, сили молоді

З хоромів кликали у далеч.

Не дозволяв і княжий чин

У Володимирі сидіти:

І Ярослав, і Дрогичин

Мечем він мусив боронити.

А ще ж ні миті пса Орда

Йому спокою не давала.

А скільки привила труда,

Тевтонських рицарів навала.

Та й панський титул короля

Свербів у золотій короні…

То ж не солодкою земля

Йому ввижалася на троні

Та все ж знаходив між боїв

 І на мирські діла часину:

То Холм заклав, то звівши Львів,

Казав: - Дарую тобі, сину!

То знову угрів обмивав

 З ляхами в бистрих водах Сану.

То, йдучи в битву, уповав

На няню люблену – Роксану.

Отак, у битвах і в труді

Літа його летіли в далеч…

Таким він, певно, й був тоді,

Коли Волинь єднав і Галич!

П. Гоць Король Данило

Ведучий: Історики зазначають, що княжна Данила Романовича являє собою вищий етап розвитку державної влади на той час. Державна організація, яку створив князь Данило, була настільки міцна, що її не змогли зруйнувати монголо-татарські орди. А проіснувала Волинсько-Галицька держава з перервами півтораста літ: з 1199 по 1349 рік.

(Звучить пісня «У Данила – короля»)

Ведучий: Після смерті останнього з роду Даниловичів Волинсько-Галицького князя Юрія ІІ в 1340 році волинські та галицькі бояри проголосили Волинсько-Галицьким князем Любарта, сина великого князя Литовського Гедиміна, започаткувавши тим самим останню династію князів Волині. Любарт був одружений з волинською княжною Бушею, донькою Луцького князя Льва, прийняв православ’я та російське ім’я Дмитрій.

Ведучий: Князь Дмитро Любарт повністю сприйняв державні й народні традиції українського народу, його духовне життя, любив нашу культуру і мову. Мужньо боронив Волинь і Галичину від армії польських та угорських королів, чим здобув повагу і любов волинських і галицьких бояр і простих людей, про що влучно сказав поет:

«Ти Волинь і гордий Галич

Від чужих обороняв,

Хоч литвин ти, але близьким,

За пролиту кров нам став…»

Ведучий: Князь Любарт не зміг зберегти цілісності Волинсько-Галицького князівства – мав сильного й підступного ворога в особі польського короля       Казимира ІІІ. Війна Любарта з Польщею за волинсько-галицьку спадщину велася більше трьох десятиріч. Князь Любарт за допомогою Литви відстояв від польських посягань лише центральну Волинь і утвердився тут як удільний волинський князь.

ВЕДУЧИЙ: Після загарбання поляками стольного града Володимира столицю князівства Любарт переніс до Луцька, який за його князювання (1335-1385) досяг великого розквіту і став головним містом Волині.

При князюванні Любарта споруджено, на основі старих мурів, закладених, очевидно, ще князем Мстиславом, мурований Луцький замок , який дещо нагадував фортецю хрестоносців. (Показати фото)

ВЕДУЧИЙ: Привертає увагу своєю архітектурою і масивністю В'їзна або вежа Любарта, висота якої 27 метрів. В південно-східному кутку стоїть Стирова або вежа Свидригайла, названа так тому, що тут деякий час сидів ув'язнений Лев-Свидригайло, майбутній Великий князь Литовський, а потім удільний князь Волині.

З півночі на замкових мурах розташована міська вежа, або Владича, названа так через те, що біля неї в давнину стояв палац православного владики, який не зберігся. На території замку був також розкішний Червоний князівський палац, який згорів у 1781 р. На його місці знаходиться шляхетський будинок, побудований в 1789 році, нині там розміщена картинна галерея обласного історико-краєзнавчого музею. В центрі в давнину стояла соборна церква святого Івана Богослова, в підземеллях якої містилися саркофаги князя Любарта, луцьких єпископів, а також попередніх руських князів.

Луцький замок - одна з найбільших оборонних споруд України ХІУ століття ~~ був символом утвердження влади і служив захистом від розбійницьких нападів татар.

ВЕДУЧИЙ: Окрім Луцька, найбільш економічно розвинуті міста Волині - Володимир, Дубно, Острог, Корець, Рівне, Крем'янець мали замкові укріплення, були краще захищені від татарських спустошливих набігів і турецької агресії.

ВЕДУЧИЙ: Перша писемна згадка про Луцьк в Іпатіївському літописі датується 1085 роком. Є багато думок про її походження. Одні пов'язують її зі словом "лука", що означає кривизна, вигин, який робить річка Стир, омиваючи давній центр міста зі сходу, півдня і заходу. Інші говорять, що в його назві відбито назву племені лучан, яке в давнину тут проживало, будувалось і фортеця з містом стала його центром.

ВЕДУЧИЙ: 1432 року Луцьк отримав магдебурзьке право, тобто самоврядування. Місто звільнялося від управління і суду королівських намісників, а на чолі його стояв війт, який обирався міщанами, як і магістрат - орган міського самоврядування. Саме в той час Луцьк носив назви - Лучеськ, Лучеськ Великий на Стиру, Великий Луцьк. Такий титул додався до значних адміністративних центрів того часу. Документи стверджують, що Луцьк носив свій пишний титул понад 100 років. Був Луцьк і центром Волинського воєводства, а з грудня 1939 року став стольним градом Волинської області.

(Показати старовинні герби м. Луцька).

ВЕДУЧИЙ: На початку ХУ ст. Луцьк став найбільш відомим містом тодішньої Європи. У Литовській державі він фактично був її другою столицею, відомим політичним центром. Лучани змогли зібрати і виставити свій полк в Грюнвальдській битві, де були розбиті рицарі-завойовники з Тевтонського ордену.

1429 року в Луцьку відбулася зустріч монархів європейських країн, на якій обговорювали питання єднання християн, організації спільної протидії монголо-татарським завойовникам. У зустрічі брали участь імператор Священної Римської імперії, польський, датський королі, правителі Московії, Литви, волоський воєвода, посланці візантійського двору та багато інших.

ВЕДУЧИЙ: Грамота магдебурського права зобов'язувала лучан захищати міські мури, щорічно влаштовувати три ярмарки. Луцьк багатшав і тому став приваблювати войовничих зайд. Не раз знищували міста і села Волині заволзькі, кримські татари, численні орди, пізніше польські та угорські агресори, російські та німецькі. Але не схиляли голови і не корилися ворогам наші предки, ціною життя відстоювали свою незалежність.

ЧИТЕЦЬ:

Кого тут тільки не було! Хто не ставав тут господарем! Яке наріччя не гуло! Хто не тріпав тебе задаром! Горіла перша світова... Стогнали села понад Бугом,

Ішла облога гуртова:

Австрієць, німець, поляк - цугом!

І всі аж рвались на вали,

В твої свята, в твої святині.

Свою злобу і злість вели

Без болю, віри, благостині,

Палали знову, як свічки,

В золі чорніли потічки,

Гули порожні вікна й брами –

Де Лудин, Порицьк, Устилуг –

Усе в диму, усе в завії.

ВЕДУЧИЙ: Ряд історичних пам'яток відображають складну епоху ХУІ-ХУІІІ століть. Внаслідок прийняття Люблінської унії 1569 року Волинь потрапила під владу Польщі. Тоді почала споруджуватись значна кількість католицьких культових споруд. У 1606-1610 роках зведено монастир Св. Петра і Павла, монастир єзуїтів, монастир домініканців та інші.

ВЕДУЧИЙ: 1617 року створено архітектурний ансамбль Луцького Воздвиженського (Чеснохресного) братства. Воно відіграло велику позитивну роль в поширенні освіти, об'єднанні українства, захисті православної віри. Членами братства були церковні і громадські діячі України Петро Могила, Ісаакій Борискевич, покровителька освіти Галшка Гулевичівна. У приміщенні братства була заснована перша в Луцьку друкарня. Із братською школою пов'язане ім'я видатного українського поета і громадського діяча Данила Братковського.

Читець:Тобі. Волине,

Радощі мої,

Тобі мої боління

І печалі...

Стою ще й досі

В тебе на причалі  -

І слухаю,

Як хлипають зозулі,

І як ридають

Чайки на лугах,

І як пульсують

Ріки в берегах,

І як озера

Ніжаться поснулі,

Тобі ще й досі

Помисли мої,

Тобі мої, Волине,

Присягання,

Тобі усі

Найвищі осягання,

Тобі думок

Отих моїх рої.

То ж будь вовік

За матір і вітця,

За милу,

За товариша, за друга!

Бринить моя душа,

Немов напруга...

Нехай же вік

Не буде їй кінця!

П. Гоць / Тобі Волине, радощі мої

Ведучий: В різні часи Волинню називалися різні території. Границі Волині протягом віків часто змінювались, розгортаючись на північ до Бреста, на захід по Холм і красно став та південь до Брацлава – то знову звужувалися до сьогоднішнього географічного поняття. Більше двісті років тому була утворена Волинська губернія, яка включала нинішню Волинську, Рівненську, значну частину Житомирської, північ Тернопільської областей.

(звучить музика: С.Кривенький Волинь Моя.)

Ведучий: Оголошує про закінчення заходу.