Виховний захід Шевченко на майдані (сценарій)

Шевченко на Майдані

Тематичний виховний захід, приурочений до 3-ї річниці Євромайдану та 203-ї річниці від Дня народження Тараса Шевченка

м. Ковель

2017р.

Шевченко на Майдані

Сценарій загальношкільної виховної години, приуроченої до 3-ї річниці Євромайдану та 203 річниці від Дня народження Тараса Шевченка

Мета: висвітлити героїзм, самопожертву українців під час Євромайдану, виховувати шану до загальнолюдських цінностей, повагу до героїв Небесної Сотні, розкрити значимість поезії Т.Шевченка на сучасному етапі, його роль в історії українського народу, прививати любов до рідного слова.

Обладнання: портрет Кобзаря, плакати, світлини з героями Євромайдану, технічне обладнання.

Хід заходу

   (Клас оформлений символами Євромайдану. У центрі портрет Т.Г.Шевченка, по обидві сторони портрета – плакати з епізодами протистояння на Майдані, звучить притишено пісня «Гей, пливе кача по Тисині…» З правої сторони на стійці – плакат із словами Кобзаря

«Борітеся - поборете,

Вам Бог помагає!»

з лівої сторони класу – плакат:

«В своїй хаті своя правда

І сила, і воля»)

Учитель: Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам'ять тих, хто повстав проти свавілля влади, хто вийшов на протест за вільну, демократичну і незалежну Україну, хто віддав найцінніше – життя, щоб український народ жив у самостій-ній, суверенній і європейській державі, де кожна людина буде пошанована і буде мати гідне життя.

Ведучий : Понад Майданом стелиться туман.

Звільнімось, рідні кров’ю, від кайдан.

Здивує весь широкий Божий світ  

   Країни нашої незламний цвіт.

Учень        : «… Груди! Відкрийте йому груди…

                   Швидше… Швидше…»

Учень        : Відкрили йому груди. Там рана від кулі. Глибока. Кров витікає. Каска злетіла, волосся русяве розсипалося. Очі голубі, як небо над його головою. Схилилися хлопці над ним.

Учень        : «… Мені не болить… Я-живий… Не болить… Мамо…»

Учень                 : Він такий юний. Ще зовсім дитина. Сорочина стала червоною. Ще кликав маму, ще шепотів слова теплі, як кров, що витікала життям з його грудей. Ще питав про весну, чи ж настала вже, а очі, ті голубі очі вже ясніли щасливо – він йшов ангелом до Бога.

Учень        : Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній сотні. Йому вже не болять рани. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас.

Учень        : Не плачте, мамо. Дайте нам поплакати.

Учень        : Бо син Ваш своєю кров’ю змив наш гріх. Тяжкий такий. Гріх тих довгих років, коли очі були сліпі, а серця – незрячі. Від буйдужості. Коли сиділи ми по хатах й перечікували той гріх.

Учень        : Ми спостерігали, як помирають старі у злиднях, і не бачили, як на гроші з їхнього недоїденого хліба виливають золоті портрети ідоли.

Учень        : Дитина маленька хотіла жити, а ми відверталися – немає ліків, аби помогти, й наче не бачили, що на ті ліки купують собі маєтки інші.

Учень        : У судах – розпинали невинних й кидали за грати. Прокурори фальсифікували справи. А ми …

Учень        : А ми мовчали байдуже і в неділю йшли до церкви, ставили свічку, аби відкупитися. А в понеділок – давали хабарі. І відводили погляд убік.

Учень        : Не плачте, мамо. Дайте поплакати Україні.

                   Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Вже у сотні своїй Небесній стоїть він на варті.

Учень        : По праву руку від Бога. А по ліву – його побратими Андрійки, Васильки, Іванки, Назари, Устими – ті, хто нині названий сотнею небесною.

Учень        : Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в мить останню віддали нам найдорожче, що мали, - життя своє. За нас віддали.

Учень        : Аби ми жили. Долюбили за них, дітей їхніх ненароджених доколихали, пісень за них доспівали. (посилюється звучання пісні «Гей, пливе кача по Тисині…»

Ведуча :  Сиві печалі. Дума скорботна.
Хмари – на серці. Хмари – на сонці!
Сотнику! Сотнику, де твоя сотня?!
Сотнику, Сотнику, де твої хлопці…

Ведучий : А мої хлопці – квіти в дібровці.
А мої хлопці… Свічка – у Храмі.
А мої хлопці – куля в головці!
А мої хлопці – між Небесами.

Гарні, як Сонце, Лебеді білі.

Ведуча :  Не затихають Віщії Дзвони.

Сочиться Пам’ять – згустком у рані.
Чути Вселенські Горні Хорали.
Впали – не встали…Таж на Майдані
Волю Вкраїні вони здобували.

Учитель: Український Євромайдан вирує! На нашвидкуруч споруджених барикадах, на наметах, на залізних бочках, кучугурах почорнілого снігу, на дерев’яних конструкціях, обплетених колючим дротом, на польових кухнях, на рукавах і спинах протестувальників – повсюди біліють сотні прокламацій, звернень, лозунгів, гасел, епіграм, сатиричних малюнків, гумористичних звернень на адресу влади. А над Майданом видніються півметрові літери поетичного звернення Тараса Шевченка:

                                      Борітеся – поборете,

                                      Вам Бог помагає!

   Це Шевченко, його вчення та поетичне слово покликало десятки тисяч людей на Майдан, на революцію Гідності проти беззаконня, брехні та насилля влади.

Ведучий :   І першим, у кого влучила підла ворожа куля, був двадцятирічний студент Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання Сергій Нігоян. Куля  вибирала - кого вкусити за серце, шукала серед молодих і старих, серед жінок і чоловіків, серед тих, хто ніс на Майдан ліки або хліб, будував барикади або готував саморобну зброю. Шукала на Майдані, в будинку профспілок, в міській раді. І вона знайшла його, того, хто гарячим і грізним Шевченковим словом будив Україну: «Борітеся, поборете!».

Відеокліп Сергій Нігоян читає поему Т.Шевченка «Кавказ»

Слайд  – фото: Сергій Нігоян, Михайло Жизневський, Юрій Вербицький

Ведуча :  22-го січня Україна прощалася з трьома героями: вірменином за походженням Сергієм Нігояном, білорусом Михайлом Жизневським та львів’янином Юрієм Вербицьким.

Учитель: Мимоволі пригадується київський Майдан десятирічної давності –     2004-го, коли на ньому клекотів помаранчевим гнівом та обуренням стотисячний український люд і над яким тріпотіли транспаранти із закликами поетичних рядів – лозунгів Шевченка:

                   Борітесь – поборете,

                   Вам Бог помагає!

                   За вас правда,

                   За вас слава

                   І воля святая!

   Чому і тоді, під час помаранчевої революції і тепер, на Євромайдані, так часто протестуючі звертаються до Шевченка, чому священики, які відправляли молебні на майдані Незалежності, закликають словами Тараса Шевченка наповнювати свою душу глибокою вірою в Бога та Україну?

Учень        : Поет усім серцем вболівав за простих людей і Україну. Глибоких сердечних ран і переживань завдали Шевченкові кривди, заподіяні Україні не чужими людьми, а своїми «рідними» правителями, вельможами. Кобзар бід-кається і гірко визнає національний розбрат серед українців та охолодження національної душі.

Учень        : І смеркає, і світає,

                   День божий минає,

                   І знову люд потомлений

                   І все спочиває.

                   Тільки я, мов окаянний,

                   І день і ніч плачу

                   На розпуттях велелюдних,

                   І ніхто не бачить,

                   І не бачить, і не знає –

                   Оглухли, не чують;

                   Кайданами міняються

                   Правдою торгують.

                   І господа зневажають, -

                   Людей запрягають

                   В тяжкі ярма. Орють лихо,

                   Лихом засівають,

                   А що вродить? Побачите,

                   Які будуть жнива!

                   Схаменіться, недолюди,

                   Діти юродиві!

                   Подивіться на рай тихий,

                   На свою країну.

                   …Доборолась Україна

                   До самого краю.

                   Гірше ляха свої діти

                   Її розпинають.

Учень        : Поетове «серце плаче, ридає, кричить», його душа наповнена непогамовною тривогою за сплюндровану рідну землю і за знічений стан духу й свідомості українського народу.

   Однак Шевченко вірить в те, що не «довго ще на сім світі катам панувати». І грізно застерігає можновладців:

Учень        : Схаменіться! Будьте люди,

                   Бо лихо вам буде.

                   Розкаються незабаром

                   Заковані люди,

                   Настане суд, заговорять

                   І Дніпро, і гори!

                   І потече сторіками

                   Кров у синє море

                   Дітей ваших … і не буде

                   Кому помагати.

                   І дим хмарою заступить

                   Сонце перед вами,

                   І навіки прокленетесь

                   Своїми синами!

Учень        : Тарас Григорович звертається до панів, вельмож брехливих, які по закордоннях шукають «правди» для свого народу, вислужуються перед чужинцями – поневолювачами України. І грізно звучить голос Кобзаря:

Читець      : Нема на світі України,

                   Немає другого Дніпра,

                   А ви претеся на чужину

                   Шукати доброго добра,

                   Добра святого, Волі! Волі!

                   Братерства братнього! Найшли,

                   Несли, несли з чужого поля

                   І в Україну принесли

                   Великих слов велику силу,

                   Та й більш нічого. Кричите,

                   Що бог создав вас не на те,

                   Щоб ви неправді поклонились!..

                   І хилитесь, як і хилились!

                   І знову шкуру дерете

                   З братів незрячих, гречкосіїв…

   І пророчі слова українського генія визріли на Євромайдані, промовляючи до людей Шевченковими числами і закликами: Борітеся – поборете,

                                                                        Вам Бог помагає!

                                               В своїй хаті своя правда

                                               І сила, і воля.

Учень        : Народ повстав проти сучасних панів, перевертнів різного роду, які дорвалися до влади в Україну і нещадно грабували її.

Учень        : Це слово великого Кобзаря розбудило свідомість сучасних українців, запалило у їхніх серцях вогонь правди і супротив до несправедливості, брехні, словоблудства і крамоли можновладців.

Учень        : Окрилені шевченковим словом до волі, до правди, до справедливості люди вийшли на Майдан, щоб відстояти пророцтво Шевченка:

                            І на оновленій землі

                            Врага не буде, супостата,

                            А буде син, і буде мати,

                            І будуть люде на землі!

Ведучий : Справжні бої розгорнулися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, Майдані Незалежності, у Маріїнському парку. На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, взяли у щільне кільце. Та люди не здавалися. Молилися, співали Гімн України, патріотичні пісні.

Читець:  Станьмо ж до бою, не згинуть ніколи

Ті, що поляжуть за щастя людей,

Ті, що життя віддадуть задля волі,

Ті, що у тюрми підуть за ідею!

В лави ставаймо, стяг піднімаймо,

Хай лине грізно могутній наш спів,

Гордо і сміло за правеє діло

Вдаримо разом на всіх ворогів!

Ведуча : Навколо - вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна. Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити, караючи за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: бути рабом чи вільною людиною у вільній державі. Майдан став символом нашої незалежності і випробуванням на зрілість нації.

Ведучий : Тисячі поранено і  понад 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти.

Слайд - фото: Яків Зайко

Ведуча :  То були зрілі мужі і молоді хлопці, чиє життя ще тільки розквітало. Був з-поміж них найстарший, 73-річний Яків Зайко, журналіст, редактор житомирської газети  «Голос громадянина», народний депутат України першого скликання, автор багатьох історичних і публіцистичних творів, зокрема, серії книг  «Літопис державотворення». 

Слайд  – фото: Назар Войтович

                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

Ведучий : І був наймолодший – 17-літній Назар Войтович, студент Тернопільського кооперативного коледжу.           

                                                                      Вірш «Горить свіча»

Перед лицем смерті вони стали один для одного ріднішим за брата. Під снайперськими кулями виносили поранених і убитих. Крім мрії про вільну, незалежну Україну вони мали свої особисті плани й сподівання. Любили своїх батьків, друзів, коханих, планували здобути диплом, знайти гідну роботу, зіграти весілля, збудувати дім... Але ці мрії безжально розстріляли. Їх кров стала вироком для злочинної диктатури. Усім катам – які залякували, знущалися, вбивали – настане Суд. Кожен із них рано чи пізно відповість перед людьми, власною совістю і Богом.

Ведуча:         Серед тих, хто віддав життя за правду, за волю, були й наші земляки, волиняни. На своїх сторінках в соціальних мережах, як заповіт нам, вони залишили свої прощальні слова.

Слайд – фото: Едуард Гриневич

Ведучий : «У пошуках кращого майбутнього ми зобов’язані підтримати революцію! Дорослі, не будьте байдужими, якщо не ви, тоді хто – ваші діти будуть захищати свободу…Я впевнений, що найголовнішою метою революції є не дозволити Януковичу і його «общаку» залишитись при владі!», - писав Едуард Гриневич, 28-річний знавець інформаційних технологій, уродженець села Деревок Любешівського району.

Слайд  – фото: Сергій Байдовський

Ведуча: 23-річний Сергій Байдовський, працівник магістральних нафтопроводів «Дружба», рідні місця якого – м. Нововолинськ та село Менчичі Іваничівського району. Одна з останніх цитат на його сторінці «Вконтакті» - слова Левка Лук’яненка:

«Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе …»

Слайд  – фото: Василь Мойсей

Ведучий :   21-річний студент інституту розвитку людини Василь Мойсей, житель Ківерців, на своїй сторінці цитував Василя Симоненка:   «Народ мій є! В його гарячих жилах

                      Козацька кров пульсує і гуде», 

а останніми словами в його житті, як свідчать побратими, були: «Я всіх вас люблю…»

Слайд  – фото: Іван Тарасюк

Ведуча :  21- річний студент медичного коледжу Іван Тарасюк із с. Залісоче Ківерцівського району був єдиною дитиною у своїх батьків. Іван постійно стежив за подіями у столиці. А коли почалася справжня війна, вирішив, що, як людина з медичними знаннями і навичками десантника, здобутими під час служби в армії, просто мусить бути там. Він був убитий в ту хвилину, коли виносив з поля бою товариша.

Ведучий : Безсмертні юні герої. Всі вони загинули 20 лютого від кулі снайпера. Непоправна втрата для України, для всіх нас. Назавжди невтішними зостануться їх молоді, дочасно посивілі матері.

Слайд  – фото: Віктор Хомяк

Ведучий : Поміж безвусими хлопцями, яких прийняла в ті дні волинська земля, був і один літній чоловік – Віктор Хомяк із села Голишів Луцького району, закатований на Майдані. 27 січня його тіло було виявлене на внутрішній стороні каркасу новорічної ялинки, що стояла на Майдані Незалежності. За даними столичної міліції, вірнопідданої злочинного режиму, видимих зовнішніх пошкоджень тіла виявлено не було і причиною смерті названо повішення, самогубство. Та насправді, були рани на голові, численні садна на долонях, зірвані нігті, вивернуті пальці — це бачили судмедексперти і рідні, і згодом усі, хто приходив попрощатися із земляком.

Ведуча :  Знайомий до болю почерк: так підло, підступно й цинічно знущалися з українців, що виборювали свою незалежність, енкаведисти, так діють сьогодні їх ниці нащадки. У листопаді 2014 за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Віктору Хомяку було присвоєно звання Герой України, посмертно.

                                      Вірш «Я вирушаю мила у похід»

Ведучий :  Їх убили жорстоко й підступно. За те, що посміли не скоритися. Що не захотіли бути рабами у своїй державі. Що хотіли ліпшого, не жебрацького життя. Що пишалися тим, що українці. Україна для них була понад усе. Були переконані: «Якщо ми підемо звідси, України завтра не буде». Не пішли. Навічно стали воїнами Небесної Сотні.

Ведучий : В ті чорні для нас дні, коли за гідне життя на рідній землі загинули сини України, народилася нова незалежна нація. Пантеон українських героїв, які душу й тіло положили за нашу свободу, поповнився новою бойовою одиницею. В один ряд із Січовими Стрільцями, захисниками Крут, вояками УПА стала Небесна Сотня. Вони загинули за нас, за нашу спільну державу, за майбутнє наших дітей.

                                    Вірш «А сотню вже зустріли небеса»

Ведуча :  Герої не вмирають! Цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок. Кожне місто віддавало їм шану. Плакали люди і плакало українське небо.

Ведучий : Україна завжди пам’ятатиме тих, хто мав стільки відваги й жертовності, щоб закрити своїми грудьми всю Батьківщину. Пишаємося нашими героями. І маємо продовжити справу, за яку вони боролися, бути сильними та єдиними, любити Україну так, як любили вони

Учень        : Дорогою ціною заплатив наш народ за волю, за незалежність, за українську суверенність.

Учень        : Із надхмарних висот споглядають на нас, бачать і переживають за Україну герої Небесної сотні, зворушено оглядають сплюндровану московським агресором частину донецької та луганської землі. Вони вірять у героїзм і самопожертву наших вояків, які мужньо захищають сьогодні український люд та рідну Україну.

Учень        : Згадаймо і вшануймо героїв Небесної Сотні, які своїми гарячими серцями захистили Україну на Майдані і впали від рук заброд-негідників.

Учень        : Оголошується хвилина мовчання в честь Героїв Небесної Сотні.

(Пісня хвилини мовчання учень промовляє: «Герої не вмирають!», «Слава України». Далі звучить патріотична музика, пісні на слова Т.Г. Шевченка)

Пісня «Ти будеш жити, Україно»